Улюбленець херсонських театралів Євген Гамаюнов працює в нашому Храмі Мельпомени вже 17 років, у його творчому доробку більше 100 ролей. Зокрема, «Звідки беруться діти», «Страшна помста», «Херсонські манси», «За двома зайцями», «Ярослав Мудрий», «Дивна місіс Севідж», «Ображені. Росія», "Станцюй зі мною танго". У 2017 році Євген Гамаюнов став стипендіатом щорічної одноразової стипендії видатним діячам культури області «За особистий внесок у реалізацію державної політики у галузі культури і мистецтва на Херсонщині». У 2019-му отримав Почесну грамоту Міністерства культури. Цього року ж Євген Гамаюнов став Заслуженим артистом України.
Про його шлях до цього почесного звання, особливі ролі та мрії ми поспілкувались з улюбленцем херсонської публіки.
Нещодавно під час сесії Херсонської обласної ради Вам вручено вже офіційно звання “Заслужений артист України”. З якими почуттями отримували нагороду? І що вона для Вас означає?
-Це багато що значить для мене! От можу привести такий приклад. Коли я поступав в училище культури на курс “Режисура культурно-масових заходів, акторська майстерність” конкурс на місце був 3 чоловіка, і в результаті 32 студента у групі. Закінчило курс 12 чоловік, і з них я один – професійний актор, і один отримав звання “Заслужений артист України”. Для мене це гордість велика! Я – простий хлопець з села- став заслуженим артистом України! Це та нагорода, яка прийшла до мене з потом та кров’ю. Я цьому віддав 17 років та й навіть більше. Я з дитячого садочка виступаю! Ще коли Фальц-Фейн приїздив в Асканію-Нову, я йому малим на баяні грав, він мені ще долара дав, пам’ятаю, що дуже довго його тримав у себе, потім у 90-ті поміняв його на купони, бо не було за що хліба купить.
Нагорода для мене – це перш за все гордість за батьків, що вони мене виховали. От я приїхав до батьків в Асканію, і мені одразу зателефонували: “Женєчка, зайди у школу! Як це така людина отримала нагороду, зайди, поспілкуємось!” Я зайшов – і на душі такий щем! І що порадувало, коли прийшов – у школі гарний ремонт, зручні зони для дітей, гарна їдальня – просто європейська школа. Пройшовся школою – і спогади нахлинули. І саме там же перші кроки були до великої сцени.
Євгене, а родина пишається Вами?
-Аякже! І все селище Асканія-Нова пишається, мене там пам’ятають, люблять люди.
А приїздять Ваші земляки на Ваші вистави до театру?
-Звичайно! Приїздить до театру, і до Лісового театру. Телефонують: “От ми приїхали на тебе подивитись!” Або телефонують: “Жень, можна нам зробити 30 чи 40 квитків до тебе на виставу?” А ось, наприклад, депутат -земляк каже, що в лікарні лежав у місті, так і на всі вистави ходив до театру.
Євгене, до Херсонського драмтеатру Ви прийшли працювати 17 років тому, ще й практику тут проходили. А пам’ятаєте свою першу зустріч з театром, перші враження?
-Перша зустріч з театром відбулась ще у Чаплинці, куди театр приїзжав з виставою “Кайдашева сім’я”. Нас туди с класом привозили. А в училищі коли навчався прийшов до театра на День закоханих, і пісня у програмі лунала “Два больших крыла мне любовь дала». Тарас Стець співав. І так вона мені до серця припала. Потім, коли вже працював у театрі, постійно просив: “Тарасе, заспівай цю пісню”. Я йому так набрид!(сміється – автор. замітка). І вже на 3-му курсі, після практики, я вирішив, що буду працювати тут. Так я хотів, щоб мене залишили у театрі! Вже після державних іспитів, приїхав працівник з Чаплинки й каже: “У Чаплинку поїдеш!” А я кажу: “Яка Чаплинка? Я в театр піду!” Відмовився – мене стежка до театру вела.
Знаєте, може, коли прийшов лише до театру, то з чимось був і не згоден. Але в мене були такі гарні вчителі – Василь Андрійович Чорношкур, Олена Ігорівна Галл-Савальська, Ружена Анатоліївна Рубльова. Ці люди вчили мене акторським премудростям.
От пригадую тоді йшла вистава “Лєвша”. Василь Андрійович грав атамана Платова. Один актор захворів і кажуть: “Євген, ти будеш грати”. Наклеїли мені бороду, перуку, загримували. Ніби я в літах. І все життя, скільки я в театрі, я грав або старих або дуже молодих, це вже зараз з’явились ролі середнього віку. І от ми сидимо з хлопцями, граємо в карти, а вистава увечері. Заходить Василь Андрійович і каже мені: “Євгене, ти нічого не хочеш мені сказати?” Кажу, що ні. Через деякий час знов заходить й те саме питає. Думаю: “Ну що я маю йому сказати? Гроші в нього нібито не займав – віддавати не потрібно. І через хвилину знов: “А ти нічого не хочеш мені сказати?” “Та ні” – відповідаю. І тоді він каже мені: “ А ти не хочеш сказати: “Василю Андрійовичу, ходімо працювати?” Чи може и вже все вмієш, усе знаєш?”
Спочатку грав дуже багато казок, у виставах були спочатку епізоди невеличкі. Нинішня молодь до цього не привчена, вони лише прийшли і вже вважають себе зірками. Якщо даєш їм якусь пораду – то дивляться на тебе згори.
Зараз у Вашому творчому доробку вже більше 100 ролей. А є ті, які мають особливе значення? Чи можливо, які важко давались?
-Були важкі ролі, були. Наприклад, “Нью-Йорк, Нью-Йорк”. Психологічне було напруження, коли в тебе 5 чи 8 ролей підряд, і треба було зробити так, щоб вони не були схожі між собою. Таке велике навантаження було. Пригадую, що свою старшу дитину бачив лише тоді, коли вона спала: йшов на роботу – вона ще спить, приходжу з роботи – вона вже спить. І так десь 8 місяців, потім дивлюсь на доньку: о, вже підросла! Були моменти в роботі, коли важко і фізично, і психологічно.
Ще одного разу отримав травму на сцені – розрив голіностопу. І треба було з цією травмою місяць відробити, бо як раз проходив фестиваль “Мельпомена Таврії”, і у мене було три вистави. І дуже мене просили: “Євгене, не йди на лікарняний!” Тоді за виставу “Страшна помста” ми отримали гран-прі.
Важко мені даються історичні постановки, наприклад “Фаворит”, де я грав Павла Першого. Я перечитав усього “Фаворита”, дуже багато історичних книг перечитав, щоб зрозуміти що він за людина. Василь Чорношкур порадив: “От почитай – тобі допоможе!”
А кого зараз хоче грати заслужений артист України Євген Гамаюнов?
Був час, коли дуже хотілось зіграти якогось бандита, Хрещеного Батька, вора у законі. Потім про кіно думав. А зараз хочеться просто гарний матеріал. От наприклад “Баба Прися” – коли я її прочитав, то тиждень ходив під враженням. Потім ще “Остановка по совести”. Це дві п’єси, які мене сильно зачепили. Ще хочеться сильних режисерів! От був нещодавно у мене досвід постановки вистави з грузинським режисером Кахою Гогідзе. І таке сильне враження від цієї роботи! Коли один й той самий режисер – то ми вже звикаємо один до одного. Це як чоловік і дружина, які в шлюбі вже 20 років. А коли різні режисери – то й підходи різні, різні школи і ти постійно шукаєш себе.
Євгене, для багатьох поціновувачів театрального мистецтва у Вас амплуа комедійного актора. Наскільки Ви себе органічно у ньому почуваєтесь?
-Я не боюсь бути смішним. І це завдяки Сергію Павлюку. Під час якоїсь репетиції, я боявся, що про мене подумають, що я якийсь дурник. А він мені каже: ”Женю, не бійся бути смішним! Не грай смішного. А просто грай як відчуваєш, і люди самі засміються. Вони будуть сміятись з твоїх вчинків”. І так і пішло. От наприклад, роль ВДВника із “Станцюй зі мною танго”. От начебто він такий грізний, а люди сміються.
Для нас, глядачів, театр – це відпочинок. А де відпочивати полюбляє актор Євген Гамаюнов?
-Я відпочиваю вдома, коли приїжджаю до батьків. Тоді лягаю у ліжко, і ніби у колодязь опускаюсь. Я відпочиваю з родиною, коли їздимо до моря – на Арабатську стрілку. І ще абстрагуюсь від думок, коли сідаю за комп’ютер та вмикаю свої ігри.
Ви народились в Асканії-Новій і там пройшло дитинство, доросле життя у Херсоні. Ніколи не хотілось шукати щастя у великих містах?
-Хотілось, бувають такі думки. От я, наприклад, досі живу у гуртожитку, 12 квадратів, двоє дітей ми з дружиною. Я вже хотів поїхати у Польщу на заробітки зварювальником. Думав, попрацюю кілька років - зароблю собі на хату якусь. Але в мене травма була і довго не можу працювати стоячи. Кому я такий потрібний? І в інший театр поїхати хотілось. А потім думаєш: ну поїдеш ти, а що там? Тут нібито вже й корні пустив. І життя тут більше половини прожив. Їхати і починати усе з початку? Це якби мені було років 20-25 – ще б міг поїхати. А так куди? Тут друзі, тут зв’язки якісь є. І глядач, знов ж таки. Йдеш по вулиці – люди тебе впізнають, вітаються, заглядають в очі. І розумієш, вони прийшли дивитись виставу, отримати якісь емоції, і виходиш граєш, як то кажуть: сцена лікує! Я знаю, що в мене і шанувальники є, які люблять і приходять на твої вистави. Ну куди вже їхати?
А про що мріє актор Євген Гамаюнов і просто людина Євген Гамаюнов?
-Знаєте, про що я мрію? Щоб не було у нас війни. Щоб діти не боялись виходити не з того боку, не з іншого на вулицю. Щоб Боженька все ж таки поцілував нашу державу. Бо в нас же усе є! Хочу, щоб керували нашою державою гарні люди, професійні та небайдужі.
І своє житло мрію мати!
Хочу, щоб усі були здорові. І щоб у кожного хоч крапля доброти була у серці. Якщо буде доброта – то й все добре буде!
А як актор: все про що мріяв – усе здійснилось!
Текст: Оксана Наумова
Фото: з архіву Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша
