Правила існують для того, щоб їх порушувати, а стереотипи – щоб їх руйнувати. Тепер ніхто не боїться йти проти усталених поглядів, реалізуючи свої мрії, обираючи незвичний фах чи хобі. Настоятель Свято-Георгіївської церкви (ПЦУ) села Кунин, що на Здолбунівщині, отець Ігор обрав для себе незвичне з точки зору багатьох чоловіків заняття – вишивання. І вишиває він, як зізнається, – з дитинства.
– Родом я зі Львівщини. У нас, коли чоловік вишиває, то це не є якоюсь дивиною чи екзотикою. Доволі часто можна зустріти хлопців, які полюбляють щось творити за допомогою голки й нитки. Я ж із дитинства стежив, як вправно володіла цим талантом моя мама. Спостерігаючи за нею, й собі навчився вишивати. Спочатку вишивав рушники, подушечки. Тепер же відколи служу священиком, то перейшов здебільшого на вишивання ікон.
– Ви вишиваєте ікони лише для храму?
– У церкві є декілька моїх робіт. Решта ж удома, багато подарував рідним та друзям. А моє захоплення поділяє і моя дружина Романія.
– Хочеться запитати поради: якщо мирянин вирішив вишивати ікону, з чого йому варто почати?
– Перед вишиванням ікони варто попросити благословення у свого духовного наставника, – радить отець Ігор. – До речі, перед тим як писати образ, іконописці зазвичай постять і моляться. Тож із постом та молитвами варто братися й за вишивання ікони. Варто, як часто роблять майстрині, взяти підготовлену тканину та знаряддя й сходити до свого духовного наставника, щоб благословив на початок роботи. Те саме роблять і по закінченню своєї праці.
Вишивати ікону, переконаний отець Ігор, потрібно лише з благими намірами та чистими думками. Обов’язково молитися, сідаючи за роботу. Адже цей виріб – повноцінна ікона. Після освячення можна перед нею молитися.
Нині можна знайти чимало розроблених узорів для вишивання хрестиком. Для вишивання бісером є спеціальні полотна, на яких уже набито зображення облич святих, а одяг та німб вишивають бісеринками. Панотець же більше любить вишивати хрестиком. Бажає, аби робота не була «напівфабричною», повністю була виконана ним.
– Чи можна вінчатися з вишитими іконами?
– Вінчатися з вишитими іконами можна, – запевняє священик. – Але знову ж таки потрібно розрізняти: чи це ікона, чи картина із зображенням святих. Зазвичай для вінчання беруться ікони Діви Марії та Спасителя, їх разом прийнято називати вінчальною парою. Однак якихось суворих заборон у виборі вінчальних ікон немає. Нареченій можна вишити ікону Божої Матері, найкраще Казанської, а нареченому – образ Спасителя. Добре, якщо для вінчання ікони, як і рушник, вишиває сама наречена. Адже ніхто, крім неї, не налаштований так позитивно в очікуванні весілля. Тому її помисли є дійсно щирими та добрими.
Вишиту ікону варто помістити під скло, інакше пил, який збиратиметься з часом, зіпсує вигляд. А ще її треба обов’язково освятити. Адже тоді вона стає не просто гарною вишитою роботою, а своєрідною маленькою сімейною святинею. Для освячення ікони потрібно звернутися до свого духовного наставника, який розповість, як саме це зробити.
– Часто чую суперечки, чи можна вишивати в неділю?
– Багатьох майстринь хвилює це питання, адже неділю вважають днем, вільним від будь-якої роботи. А вишивання для багатьох є саме відпочинком, а не працею.
Отець Ігор розповів, що перепон для цього не бачить, але за умови, що частину дня таки присвятити Богові.
- Як сказано, шість днів працюй, а сьомий присвяти Богові. Тож варто цього дня помолитися, сходити до храму. А потім можна й вишивати. Помиляються ті, хто вважає, що неділя – день байдикування. Якщо ви проведете його з молитвами та за приємною і корисною для вас роботою, то це, на мою думку, гріхом не буде. Головне, щоб були чистими помисли та думки. Втім, кожен любитель вишивання може проконсультуватися з цього приводу в свого духовного наставника. Я ж особисто, коли маю натхнення, також іноді беруся за голку. В будень – не завжди виходить, бо я, крім служби у храмі, працюю ще на одній роботі. Тож, коли втомлений, зроблю кілька стібків, та й годі. Аби я сідав за вишивання на кілька годин, то завершував би свої роботи швидше. А так іноді й до трьох місяців вишиваю одну ікону.
Спілкувалася Анна ЛЕГКА
